У КОЖНОГО СВОЯ ЗИМА

Пам’ятаю жінку, у якої зима асоціювалася з кресленням. Ми з нею тряслись в маршрутці і дрімали, доки сніг не пустився в танок. Він падав величезний, важливий, як яблука сорту «Білий налив», і намертво прилипав до скла. Двірники ледве вимахували хвостами, а дама, що сиділа біля вікна, штовхнула мене поглядом і загадково промовила: “Як тільки захурделить, і перед очима спливають графіки. Я тоді тільки влаштувалася в конструкторське бюро, яке спеціалізувалося по габаритним і монтажним кресленням, але в моїй голові крутилися важливіші речі: танці, курсанти суворовського училища і мода. Ганялася за вельветовими брюками-кльош і сукнею з дерев’яними гудзиками. В той день не могла розібратися з кришками на петлях і не помітила начальника, молодого лобатого хлопця. Він спочатку спостерігав за моїми потугами з боку, а потім кинувся в довгі пояснення. Я ніяковіла, розхитуючи кульман. Він ненароком погладжував мої пальці і рейсфедер заодно. Під кінець зголосився проводжати. А сніг падав, як очманілий, а ми ліпили колобків і цілувалися. Надалі він став моїм чоловіком, я пішла з бюро і більше ніколи не займалася складальними одиницями і маховиками”.
У моєї мами холодну пору року пов’язано з циганами. Щоразу, коли починається характерна кадриль, зітхає і розповідає про пологи на пару з шістнадцятирічної циганкою. Персонал охрестив її Азой, хоча ту звали Шукар, що в перекладі – красуня. Дівчина з’явилася в палату в новій сорочці, розшитій монетами, і коли сильно прихоплювало, дзвеніла на манер трійки з бубенцями. З речей була пластикова валізка з довідками від усього табору. Табір здав аналізи на лямблії, коклюш і навіть гормони, щоб породіллю визначили в чисту палату. «Аза» бігала за доктором, як песик, і благала дістати неодмінно хлопчика. Доктор в товстому светрі під горло витирав піт і просив заспівати «кай о бергі». Дівча слухняно співала, дзвеніла монетами, кликала свого Будулая, а потім норовила відкрити вікно і дременути з головою в замет. З пологового будинку її забирали усім миром. Гарцювали на конях, били в бубни й тицяли лікарям гроші.
Для когось зима – це найстаріший Зимовий цирк Парижу, між площею Республіки та площею Бастилії. Легендарні виступи Климової і Пономаренко. Хрускіт молочних коржиків. Сорокова симфонія Моцарта і хуртовина, що пахне морозивом. Або кавуном, як у Купріна. А може навіть стиглою журавлиною з легкої руки Вероніки Тушнової.
❄️У кожного своя зима. У кожного свої креслення. У кожного своя історія.

Ілюстрація до тексту: картина “Зимний променад”, авторка Корнієнко Оксана