Я живу зі слабким чоловіком

Ні, зовні він сильний і може підняти штангу, але, коли я говорю йому, що у мене проблема, він відповідає, що зараз у всіх проблеми. Якщо я кажу, що Вітці Коля допомагає, тоді він кричить, вимагає не порівнювати і голосно пропонує йти жити до Колі. Але я не хочу до Колі, тому замовкаю, згадую поради психологів, що порівнювати дійсно не комільфо, тому вчуся вирішувати свої проблеми сама.
Коду у нас закінчуються гроші – він розводить руками і запитує, що він ще може зробити, якщо і так працює. Я погоджуюся, махаю головою, і сама йду на ще одну роботу. Дійсно, що він може зробити ще, якщо і так зі шкіри геть лізе за свої сто доларів.
Коли я хочу нове пальто, сумку, туфлі, він говорить «дорого», і «ми не можемо собі це дозволити, тим більше у тебе все є». Відкриває гардероб і тицяє в стару курточку, якій більше років, ніж нашому синові підлітку. Я кажу йому про це, нагадую, що я жінка і мені хочеться гарних речей, але він кричить, описуючи, як лізе зі шкіри геть, щоб нас забезпечити, а я невдячна! Мені нічого не залишається, як погодитися, махнути головою і піти на третю роботу, тому що ну дуже хочеться бути гарною і модною. Як Вітка у Колі, але порівнювати не можна, я пам’ятаю, тому мовчки збираю гроші.
Потім він раптом не розуміє, чому на вечерю просто картопля, і де відбивні з телятини. Я намагаюся пояснити, що давно закінчилися разом з грошима, яких він не давав уже три тижні, але так як він лізе зі шкіри геть, виходить, що це я не вмію витрачати, економити і розставляти пріоритети, спускаючи все на свої нігті, які фарбую в салоні, (а можна і вдома), на помаду, (а можна і без неї), і взагалі я марнотрат, не думає ні про нього, ні про сина. Я погоджуюся, махаю головою і йду до сховку, де було на пальто, щоб купити м’ясо і приготувати вечерю, відписуючись черговий раз від манікюру.
Якщо я скажу, що втомилася, він тут же повторить за мною, що теж втомився. Коли я скажу, що мені сумно, він згадає, що зараз всім не весело, якщо я поскаржуся, що мені не вистачає його уваги, турботи і любові, він скаже, що багато хочу і подивися навколо, так всі живуть. У цей момент мій шаблон порветься, так як я точно зрозуміла, що порівнювати не можна.
Коли я не витримую і зриваюся на скандал, він говорить, що я істеричка і в усьому сама винна, бо треба бути розумнішою і не пиляти мозок чоловіка, навіть не замислюючись, що може і він у чомусь не правий. Я погоджуюся, махаю головою і йду до своєї заначки… І бог з тим пальто, в старому походжу, але тільки без нього, без цього слабкого чоловіка з великими м’язами… Тому що я втомилася бути поруч з ним сильною, розумною, і не порівнювати. Завжди винною, не економною, істеричною і не вдячною…
А він і зараз дивлячись мені в слід, нервово стукає по столу, пропонуючи вилікувати голову і тільки тоді повернутися. Я погоджуюся, мовчки махаю цієї головою і точно знаю, що вилікую, але вже не повернуся…

Ілюстрація до тексту: картина «Груші і хмари», авторка Корнієнко Оксана