ЛЮБОВ Є ЗАВЖДИ ВЗАЄМНА

Це одна з її непояснених властивостей.

Вона не буває невзаємна, навіть, якщо тобі не відповідає взаємністю той, до кого звернене твоє почуття. Любов завжди повертається до покохавшого – новим другом, новою дорогою, віршем, піснею, вдачею і навіть спасінням.

О, яка безліч лукавих почуттів надягають на себе маску любові!

Як відрізнити обман? Насправді досить просто: як вчить Мудрість – дивіться по плодах. У істинної любові є свої ознаки. Ознаки її присутності. Вони такі ж само природні і зрозумілі, як аромат у квітів, волога у струмка, світло і тепло у сонця.

Перша її ознака – ніжність. Безмірна як небо, яка виливається з самої глибини серця, наповнює до країв і переливається через них. Її неможливо утримати, як неможливо утримати воду, витікаючу з переповненого глека.

Друга ознака любові – це коли ти стаєш іншім: любов завжди робить тебе кращим, добрішим, більш терпимим, милосерднішим, чистішим і світлішим. Завжди!

І якщо це не відбувається з тобою, то значить ти є обдурений лукавою маскою, і любов з тобою взагалі не трапилася.

                                                ————– //// ————–

Колись в інтернеті мені на очі потрапила фотографія мозаїки з Помпеїв із зображенням собаки і написом латинською «Cave canem» – «бережись собаки». Такі мозаїки викладали на порогах римських домівок.

Я замилувалася витонченою роботою і подумала, що нічого особливо не знаю про це античне місто, окрім того, що воно загинуло під час виверження Везувію. І ще в пам’яті виринала знайома з дитинства знаменита картина Брюллова «Останній день Помпеїв».

Я загуглила «мозаїка Помпей», відкрила перше посилання і… просто пропала… Місяць я читала і дивилась все підряд про загибле місто, пережила глибокий культурний шок, відкривши для себе неймовірні шедеври живопису, скульптури і мозаїки.

Непомітно для себе я стала «жити» в цьому місті. Я переходила його вулиці кам’яними «зебрами», пила воду з його джерел на перехрестях, вдихала його запахи, читала написи на стінах, чула голоси його мешканців. Спостерігала як злагоджено працюють двоє друзів – штукатур і художник, який наносив безпомилкові легкі мазки на ще вологу штукатурку.

Дивилася як після висихання, фрески покривали сумішшю олії й воску, як оживали кольори і відтінки найтонкішого  живопису, як полірували стіни, і в світлі танцюючого полум’я світильників, змінювалися вирази облич і ворушилися витончені складки одягу у людей, зображених на стінах Вілли Містерій.

Ось фігура молодий жінки, вона присіла на краєчек стула, закинула ногу за ногу і сперлася ліктем на коліно, торкаючись пальцями підборіддя. Про щось задумалася, а її губи торкнула посмішка. Написано легко і швидко. Явно помпеянка позувала художнику. Швидше за все вони були родичами або добрими знайомими. Цікаво, про що вони говорили поки він її малював?

Біля пекарень і термополій відчувався сильний запах свіжоспеченого хліба, їжі і спецій. Пронизливо і противно кричав ослик, що вертає кам’яний жорнів млина. На біржі Евмахіі йшла торгівля сукном, на форумі натовп роззяв слухав чергового трибуна з передвиборчою промовою. У давильнях чавили оливкову олію і виноград для вина, в фулоніках прали одяг, валяли вовну і надирали шкірками їжаків вже готове сукно, щоб надати йому м’якість і бархатистість. У лазнях спілкувалися, вирішували справи і суперечки, на спортивних майданчиках змагалися і тренувалися, хтось освіжав стіну будинку новою фарбою, шумів ринок, скрипіли і гуркотіли вози. По мощеним вулканічними плитами бруківкам, у міській штовханині, не поспішаючи проїжджали пихаті вершники. З скульптурних майстерень чувся стукіт молотків, красуні базікали про моду і пліткували. В затишній бухті розмірено погойдувалися римські трієри, а матроси прямували в найближчий лупанарій. Хтось поїхав до родичів або по справах в Неаполь і сусідній Геркуланум.

Прекрасне місто, ласкаво огорнене морем з одного боку і заколисане сплячим вулканом з іншого, схили якого потопали в виноградниках і садах, виплеканих удобреним і теплим вулканічним грунтом, які приносили по три-чотири врожаї на рік.

Прекрасне південне місто біля підніжжя синього вулкана, заможнє і безтурботнє.

Я пережила в собі і той день, коли Везувій прокинувся… І гірко плакала разом з тими, хто зміг врятуватися, а повернувшись, замість витончених колон храмів, кольорових стін будинків і пишної зелені, побачили чорно-білу могилу з пемзи і попелу на місці, де ще кілька годин тому красувалось наповнене життям квітуче місто.

І ще я померла разом з тими, кого накрив шалений пірокластичній потік, від якого немає порятунку…

Чи міг собі уявити мій сусід, поважний торговець, що через двадцять століть на гіпсовий зліпок його тіла будуть витріщатися натовпи туристів, роблячи веселі селфі?

Помпеї назавжди стали для мене рідним містом. Пояснити це неможливо. Зрозуміє тільки той, хто пережив подібне.

Рукописи не горять – це непорушна істина. І міста не зникають назавжди. Душа міста, як і душа людини після смерті продовжує жити у вічності.

Через деякий час місто передало мені вітання – моя знайома привезла з Помпей путівник, кілька камінців і магнітик з собачкою «Cave canem».

А ще через деякий час, одного ранку, я прокинулася від глибокого і м’якого поштовху в серце. Я прокинулася миттєво з ясною свідомістю і питанням подумки «Хто?». В мене і крізь мене проливався такий потік любові, що, здавалося, не витримає серце. І спочатку я відчула чиюсь посмішку, а через мить побачила місто біля підніжжя синього вулкана, живе і прекрасне!

Це були мої Помпеї!

Кохання не буває невзаємне, якщо це кохання.

А зараз у мене лежать квитки на літак до Неаполя. А звідти 30 хвилин на місцевій електричці, і я впаду в обійми покликавшого і чекающого на мене стародавнього міста.

А путівник воно мені передало заздалегідь, щоб я не заблукала в його вулицях.

І поїздку я цю не планувала …

Просто любов творить дива.

Фотоілюстрація до тексту: Саченко Олена