У НАС ЗАВЖДИ Є ВИБІР 

Наше життя, по суті, багатогранне, але чи пам’ятаємо ми про це? 
Звикаючи здійснювати одні й ті ж дії, ми не відходимо від них ні на крок, щоб бува не порушити ритм.

Ми дублюємо дні під копірку. 
Ctrl C – ctrl V. 
Ходимо одними маршрутами, відвідуємо одні й ті ж магазини, купуємо завжди саме цей батон, і саме це згущене молоко. 
Стаємо на звичну касу з вже знайомою касиркою, готуємо одні й ті ж страви, замовляємо саме їх в ресторані, їдемо на один і той же курорт, п’ємо свій незмінний набір вітамінів або таблеток, випльовуємо нескінченно повторювані слова-паразити, запускаючи щоразу життя по колу! І все б нічого, але в якийсь момент раптом розуміємо – щось не так, життя якесь прісне, безрадісне, як білчине колесо… і ми відчуваємо себе в цьому вічному дні бабака до болю сумно, тоскно і блідо…

У цей момент «обов’язково, в кращому випадку, можливо» знайдеться той, хто запропонує вам щось змінити… 
Наївно так запропонує, радісно. 
Він скаже: «Ей, бро, зміни маршрут, сорт винограду в вині, звичну касу або місто, ненависну роботу і коло знайомих!”

І ось тут почнеться найцікавіше. Ти вдавишся, закашляєшся, почервонієш, але одразу збліднієш. В тебе спітніють долоні і спина, в голові пронесеться табун думок, які обов’язково викличуть запаморочення і нудоту! Включиться відмова, опір, неприйняття і ненависть. До себе, до нього, до світу. 
І, широко розкривши очі, ти скажеш, що це – неможливо! 
А більш просунуті, можливо, навіть покивають головою на знак згоди – так, треба б, але самі розумієте, ніяк…

Коли потрібно щось змінити, ми одразу починаємо буксувати, скрипіти і розвалюватися. Хапатися за голову і печінку. Триматися за одвірок і старе життя. Топтатися на місці і не зважитися зробити крок, знаходячи купу відмовок… Навіть якщо погано, навіть якщо не влаштовує, навіть коли все розвалилося, ми продовжуємо сидіти на таких зрозумілих руїнах…

Так, на будь-які зміни включається САБОТАЖ. 
Нейронам набагато простіше бігти по протоптаних десятиліттями доріжках, ніж створювати нові! 

Звичне життя – воно таке знайоме, таке зрозуміле, таке досліджене. І нічого, що робота не приносить радості, грошей не вистачає, а стосунки тріщать по швах і сексу не було сто років… 
Краще так! 
Ніж змінювати поведінку, реакції, слова. Виходити за межі своєї зони в незвідане. 
Краще на місці, краще ось тут, де зрозуміло і звично, краще нити і терпіти, але зате ні дідька не робити!

Але тільки без виходу не буде зростання. 
Без нового руху не буде змін. 

Адже не дарма кажуть, що НАЙБІЛЬША ДУРІСТЬ – РОБИТИ ТЕ САМЕ І СПОДІВАТИСЯ НА ІНШИЙ РЕЗУЛЬТАТ!

Ілюстрація до тексту: картина «Нарешті літо», авторка Корнієнко Оксана