Сила любові, або як перетворити біль в красу

Вона лишилася зовсім одна. Земля вислизнула з-під ніг, але поруч нікого не виявилося! Тільки гола самотність обдувала коліна льодовим вітром, вискаливши зуби. Життя довбонуло її з усього розмаху, не попередивши заздалегідь. Ударом розкололо надвоє, розірвавши на частини, розпластавши по землі. Біль палала вогнем, не даючи вдихнути, кидаючи в лапи смерті.
Падаючи, їй здавалося, що вона вже ніколи не підніметься. Її горе туманило мозок, відключаючи кінцівки, зводячи судомою… Розчарування вило в ній вовком, скручуючи жили. Впираючись в глухі стіни, вона кричала, стукала, шукала, кого запитати, але нікого не було. Гублячись у порожнечі, вона вила в унісон розчаруванню, сплітаючись з ним звуками, доводячи себе до божевілля. Поруч танцювала та сама самотність, заглядала в душу порожніми очницями. В заплутану, втрачену душу, наповнену ненавистю, розчаруванням і обманом, який неможливо було звідти вирвати. Він обволікав, чіпляючись за нервові закінчення, постійно даючи про себе знати моторошним болем при кожній спробі.
Опинившись на дні, вона спіткала глибину відчаю, розвіюючи непотрібні ілюзії…
Але вона змогла витримати все це і відродитися! Завдяки внутрішньому стрижню, про який дізналася після удару. Зібравши всі сили, переродившись зсередини, і тільки тоді навчившись розуміти цей біль, зумівши прожити його. І в цю мить вона нарешті змогла заплакати… Заплакати так, як ніхто ніколи не плакав. Сльози вимили біль остаточно, звільнивши від нього!
До цього вона приймала всіх, широко розкриваючи обійми, але тільки зараз зрозуміла – хто дійсно з нею, а хто залишиться в минулому…
Гублячись у порожнечі, падаючи на саме дно, вона знайшла свій внутрішній компас, який привів її до себе справжньої, наповненої тим чарівним світлом, досвідом і мудрістю…
Усвідомлення, що її не можуть любити всі, дало сили, а внутрішня система цінностей вирівняла спину. Бажання всім подобатися перестало давити.
Цей досвід залишився з нею на все життя! Досвід, завдяки якому вона перетворила біль в красу. Ненависть трансформувалась в усвідомлення, що в світі завжди дві правди. Страх перед майбутнім змінила на подяку, а образу вичистила з душі безслідно. Вона зрозуміла, образа – це особистий вибір кожного і марна трата часу. Завдяки цьому досвіду вона навчилася любити, не вимагаючи віддачі і не намагаючись утримати тих, хто хоче піти! І в цьому була її істина! В цьому була її сила! В цьому була вона…

Ілюстрація до тексту: картина «Кошик бузку», авторка Корнієнко Оксана