Все, що нам потрібно для щастя, є всередині нас…

– Скажи, ти мене любиш? – втретє за півдня запитала Таня. Мишу підкинуло:
– Я тобі вже говорив, – він надувся, почервонів, трохи подумав і голосно видихнув повітря з невиказаними словами.
– А мені мало, – затягнула свою пісню вона, і куточки губ поповзли вниз. – Ти мало кажеш, не проявляєш турботу, не обіймаєш мене, не…
– … дарую подарунків, квітів, не тримаю за руку, проводжу мало з тобою часу… – сумно продовжив він циклічний діалог. – Але мені здається ти чіпляєшся. Я роблю все, що можу, ти просто не бачиш цього…
Таня надула губи, видавила сльозу і пішла в спальню. Вмостившись на ліжку, вона прийняла позу зародка, закуталась ковдрою і почала якісно страждати. Міша пішов за коньяком.
Так, Таня цього не бачила. Не бачила тому, що все, що вона шукала у чоловіка – ніжність, турботу, любов, визнання, не було в ній самій. Все це було порожнечами, білими плямами, які вимагали наповнення ззовні. Але це неможливо, тому як ми притягуємо до себе тільки те, що є в нас. Інакше, як би не старалися чоловіки, дружини, брати, сестри або друзі, все це залишається в сліпих зонах, відлітаючи в трубу, а білі плями заповнюють сумніви, невпевненість, роздратування і образи. Не визнана собою ніколи не знайде визнання у інших. Пошук визнання зовні призводить в нікуди.
Жінка, яка не приймає себе, завжди буде незадоволеною. Та, що не вміє отримувати від себе задоволення, нещасна, не вміє бути одною, – завжди буде вимагати підвищеної уваги і знаходження когось поруч, та, що не любить, – завжди буде шукати любов.
Звідси беруться ревнощі, занижена самооцінка, недовіра. У всіх вчинках бачиться недостатність, неякісність, нещирість. Приводи для конфлікту стрибають в голові, як попкорн на сковороді, постійно вилітаючи назовні.
Але якщо зупинитися, зазирнути в себе і чесно зізнатися, а слідом задати питання – як я сама можу це зробити? Сама дати собі любов, турботу, задоволення? Як я можу наповнити себе, свій час, своє життя? І ось в цей момент мертва точка може стати живою…
Але зараз у багатьох виникло питання – навіщо тоді він, якщо все сама?! Але це і є та пастка, страх неприйняття, страх спустошеності.
Згадайте, ми можемо притягнути до себе тільки те, що є в нас. Коли ти навчишся любити себе, його любов стане ще яскравішою, як тільки перестанеш його утримувати, він сам перестане йти від тебе. Як тільки забудеш запитати, чи любить він тебе, тому, що любов до себе розпирає зсередини, як він одразу починає говорити це так часто, що голова йде обертом.
Важливо пам’ятати – якщо тобі добре з ним, але не менш добре самій, якщо ти радієш, коли він освідчується в коханні, але спокійно переносиш його мовчання – це чудово, але якщо тобі добре тільки з ним, з його словами, постійним підкріпленням любові і без цього ти постійно сповзаєш вниз або щоразу намагаєшся зібрати валізи – це катастрофа. У цьому циклі можна зависнути на роки, так і не отримавши бажане …

Ілюстрація до тексту: картина «Літня імпреза», авторка Корнієнко Оксана