Чи можливе кохання, коли між людьми різниця у цілих тридцять років?
Величезний шматок життя, протягом якого змінювались покоління, минали війни й будувались міста….
Спочатку були електронні листи. Тільки все одно вони пахли папером, чорнилом і клеєм для поштових марок. Листи були написані наосліп і залишені у віртуальній скриньці. А потім раптом ожили і зі скрипом зупинили землю.
Георгій – успішний лікар з обмерзлою душею, досхочу наївся слави й розкошів. Вона – скромна дівчина з малахітовими очима і з незвичайною здібністю відчувати світ. Одного разу зустрівшись, вони вже не могли уявити себе один без одного.
Тільки минуле не хоче вступатися. Чоловік знову й знову згадує своїх коханок, які колись цілували його серце. Жінки виникають в густих пахощах «Опіуму», сукнях без виточок і просто голі. Вони вчились з ним на одному курсі, асистували під час операцій, танцювали під Міансарову й бігали на аборти. А ще плакали, реготали і ніяковіли в готельних номерах.
І кожна хотіла залишитись. І кожну кинули. І ту, що любила «А зорі тут тихі», і ту, що продавала смажений хек у гастрономі. І навіть ту, що грала Грига, у п´єсах якого можна впізнати дорійський лад. А потім хтось сплутав усі карти. Й увірвалось кохання, останнє…Майже…
